Колись влітку я вперше почула, як Андрій дзвонив абітурієнтам. Особисто. «Доброго дня. Це Андрій Мелешевич – декан правничого факультету Могилянки. Я Вас вітаю, Ви вступили до нас на бюджет». І десь там, на іншому кінці розмови, чувся голосний дівочий писк, парубоче «Ой, дякую!», або «Мамо! Я вступив». А далі починалося хвилювання. Щоб встигли привезти документи, щоб батьки не пили валер‘янку, щоб після перших веселощів у гуртожитку неушкодженими залишились і студенти, і гуртожиток))). Потім хвилювання через те, що хтось прогулює пари, хтось сплагіював дипломну, а хтось страждає через нерозділене кохання.
Коли Андрія обрали президентом Академії дзвінків, як і хвилювань, стало значно більше.
Але все це перемагала гордість. Андрій неймовірно пишався могилянськими студентами. Завжди говорив, що вони найрозумніші, найкреативніші і най-най-найкращі.
Він щиро вважав, що змінити світ на краще можуть освічені, активні люди. Тому свої знання, невичерпну енергію та душу Андрій щедро віддавав студентам.
Тепер настав наш час.
Час підтримати найкращих і дати шанс. Час підтримати майбутнє.
Час пам‘ятати Андрія