Роман Набожняк

Ми не були суперблизько знайомі. Я працював із Андрієм Мелешевичем як із деканом ФПвН під час роботи у PR-відділі – при підготовці дня відкритих дверей і Посвяти чи Конвокації – вже і не пригадаю точно. Але що пам’ятаю – це коли Андрій Анатолійович із дружиною прийшли до нас у кав’ярню в перші дні чи тижні від відкриття. Для мене це був суперстресовий період, і коли я побачив їх у нас в гостях, просто на каву, запитати, як справи, і підтримати, коли ми тільки починали – це було дуже сильно і зворушливо.

Я не міг збагнути тоді, адже очевидно, що як у Президента Академії, у нього точно була маса набагато важливіших справ, аніж прийти на каву до випускника, який навіть не вчився у нього на факультеті, і з яким він був мінімально знайомим. Але згодом, коли наш бізнес уже почав ставати на ноги, ми пережили перші карантини, я зрозумів, що саме завдяки такій підтримці, як тоді, це все стало можливим. Зрозумів, наскільки важлива підтримка на самому початку, і зрозумів ЧОМУ тоді вони завітали до нас. І весь час згадував про цей епізод під час прощання, думав, що я сам так мало уваги приділяю підтримці людей, які тільки починають свою справу, які на самому початку шляху. Думав про те, наскільки це насправді просто, але наскільки важливо. Точно і не пригадаю, про що ми говорили, але точно назавжди запам’ятаю цю підтримку на все життя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.