Петров Роман Арестович, викладач ФПвН

Я вперше зустрів Андрія у 2006 році на конференції. Він одразу звернув на себе увагу своєю неприхованою індивідуальністю та постійним просуванням ідей і цінностей Могилянки. Після спілкування запропонував мені приєднатися до могилянської спільноти. Я відмовив, бо дуже гарно себе почував в ДонНУ. У відповідь Андрій висловився, що Могилянка завжди открита для мене і все одно, з часом я приєднаюся до неї. Так і сталося у 2009 р., коли я залишив посади професора і зам. декана ДонНУ і перейшов на доцента в Могилянку. Мандрував 4 роки кожного місяця між Донецьком і Києвом але і хвилини ні шкодував про це.

Фактично, Андрій і мої колеги на ФПн врятували мене і мою родину від війни і негараздів в Донецьку. Щиро дякую за це. Була мить у 2013, коли я залишився без даху, на вулиці в Києві. Прийшов до Андрія і він, без роздумів, запросив мене до себе додому. Той час був одним з найкращих в моєму житті. Я мав щастя познайомитися з чудовими батьками Андрія, які тепло прийняли мене і підтримали у важкий час. Тоді я відчув силу добра і людяності. Саме від своїх чудових батьків Андрій отримав нескінченний заряд позитивної енергії та доброти.

Доброта – вічна. Пам’ять про Андрія – вічна!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.