Колись влітку я вперше почула, як Андрій дзвонив абітурієнтам. Особисто. «Доброго дня. Це Андрій Мелешевич – декан правничого факультету Могилянки. Я Вас вітаю, Ви вступили до нас на бюджет». І десь там, на іншому кінці розмови, чувся голосний дівочий писк, парубоче «Ой, дякую!», або «Мамо! Я вступив». А далі починалося хвилювання. Щоб встигли привезти документи, щоб батьки не пили валер‘янку, щоб після перших веселощів у гуртожитку неушкодженими залишились і студенти, і гуртожиток))). Потім хвилювання через те, що хтось прогулює пари, хтось сплагіював дипломну, а хтось страждає через нерозділене кохання.
Коли Андрія обрали президентом Академії дзвінків, як і хвилювань, стало значно більше.
Але все це перемагала гордість. Андрій неймовірно пишався могилянськими студентами. Завжди говорив, що вони найрозумніші, найкреативніші і най-най-найкращі.
Він щиро вважав, що змінити світ на краще можуть освічені, активні люди. Тому свої знання, невичерпну енергію та душу Андрій щедро віддавав студентам.
Тепер настав наш час.
Час підтримати найкращих і дати шанс. Час підтримати майбутнє.
Час пам‘ятати Андрія
Ненавиджу пафосні заходи. Ненавиджу совок. І саме тому я досі згадую промову пана Андрія на моїй посвяті в спудеї 2017, бо це були слова, які я ніколи не забуду, слова які змусили мене полюбити Могилянку з перших секунд у ній. Дякую вам, пане Андрію, за вашу роботу, те як ви горіли Академією. Ті, хто хоч раз бачили вас, вже ніколи вас не забудуть.
Я вперше зустрів Андрія у 2006 році на конференції. Він одразу звернув на себе увагу своєю неприхованою індивідуальністю та постійним просуванням ідей і цінностей Могилянки. Після спілкування запропонував мені приєднатися до могилянської спільноти. Я відмовив, бо дуже гарно себе почував в ДонНУ. У відповідь Андрій висловився, що Могилянка завжди открита для мене і все одно, з часом я приєднаюся до неї. Так і сталося у 2009 р., коли я залишив посади професора і зам. декана ДонНУ і перейшов на доцента в Могилянку. Мандрував 4 роки кожного місяця між Донецьком і Києвом але і хвилини ні шкодував про це.
Фактично, Андрій і мої колеги на ФПн врятували мене і мою родину від війни і негараздів в Донецьку. Щиро дякую за це. Була мить у 2013, коли я залишився без даху, на вулиці в Києві. Прийшов до Андрія і він, без роздумів, запросив мене до себе додому. Той час був одним з найкращих в моєму житті. Я мав щастя познайомитися з чудовими батьками Андрія, які тепло прийняли мене і підтримали у важкий час. Тоді я відчув силу добра і людяності. Саме від своїх чудових батьків Андрій отримав нескінченний заряд позитивної енергії та доброти.
Доброта – вічна. Пам’ять про Андрія – вічна!
Ми не були суперблизько знайомі. Я працював із Андрієм Мелешевичем як із деканом ФПвН під час роботи у PR-відділі – при підготовці дня відкритих дверей і Посвяти чи Конвокації – вже і не пригадаю точно. Але що пам’ятаю – це коли Андрій Анатолійович із дружиною прийшли до нас у кав’ярню в перші дні чи тижні від відкриття. Для мене це був суперстресовий період, і коли я побачив їх у нас в гостях, просто на каву, запитати, як справи, і підтримати, коли ми тільки починали – це було дуже сильно і зворушливо.
Я не міг збагнути тоді, адже очевидно, що як у Президента Академії, у нього точно була маса набагато важливіших справ, аніж прийти на каву до випускника, який навіть не вчився у нього на факультеті, і з яким він був мінімально знайомим. Але згодом, коли наш бізнес уже почав ставати на ноги, ми пережили перші карантини, я зрозумів, що саме завдяки такій підтримці, як тоді, це все стало можливим. Зрозумів, наскільки важлива підтримка на самому початку, і зрозумів ЧОМУ тоді вони завітали до нас. І весь час згадував про цей епізод під час прощання, думав, що я сам так мало уваги приділяю підтримці людей, які тільки починають свою справу, які на самому початку шляху. Думав про те, наскільки це насправді просто, але наскільки важливо. Точно і не пригадаю, про що ми говорили, але точно назавжди запам’ятаю цю підтримку на все життя.
Коли ми були разом у правлінні Transparency International Ukraine Андрій Мелешевич був прикладом послідовності відстоювання цінностей.
Коли ми вибудовували разом з Андрієм, Дарією Каленюк, Оксаною Нестеренко Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції НАУКМА він був прикладом активності та системності.
Коли запрошував його стати членом комісії по відбору керівника ДБР і його потім провалила більшість, бо хотіла там бачити контрольованих – він просто сказав, що і такий досвід необхідний.
Востаннє, коли ми спілкувалися, він просив про одне – не підведи.
Не підведу, Вчителю.
Зі Святими упокой
Пане Андрію, ви колись подякували мені за речі, за які інші мене терпіти не могли.
За те, що мені не все одно.
І сказали, щоб я лишалась такою ж красивою людиною. Я тоді посміялася з ваших слів і сказала, що всі б так робили.
Так от, пане Андрію, не можу говорити за всіх, але мені досі не все одно.
Ви — набагато більше, ніж просто Президент Могилянки.
Ви показали, що не треба боятися.
Варто бути собою і лишатися вірною власним поглядам, цінностям й ідеям.
Ви, напевно, вірили в мене більше, ніж я коли-небудь вірила в себе.
Одного слова буде замало, щоб висловити вдячність усіх студентів за безкінечну підтримку.
Та можна почати з малого.
Дякую, що змінили моє життя.
Ви підтримували нас всіх, мене не лише морально, але й фізично.Під час навчання я зламала ногу та ‘ходила’ на пари з гіпсом на всю ногу. Коли ви побачили, як ми з мамою та гіпсом піднімаємося сходами, аби дістатися 3-го правничого поверху, то, не думаючи, просто підхопили мене на руки і донесли до аудиторії. Про більшу підтримку годі й мріяти! Ваша завжди спокійна усмішка ніколи не зникне з пам’яті! Дякую вам за все! Могилянка та могилянці неповторні та вічні!
I met Professor Andriy Meleshevych in 2006, about the time when I started my academic work at the Jagiellonian University in Krakow, Poland. One of my first tasks was to coordinate the student exchange program with the Law Faculty of the Kyiv-Mohyla University and Professor Meleshevych was its Dean at the time. I remember my first positive shock when I found a Dean willing to answer e-mails of a young unknown academic almost in real time, day or night, and solve any administrative issue that would trouble our program.
This initial contact developed into a long cooperation, countless meetings in Kyiv and Krakow, and – I dare say – a personal friendship. Professor Meleshevych was a true teacher and an inspiring leader while remaining a warm, friendly person. Many of his students told me they admired him. He had a big share in making Kyiv-Mohyla what it is – a community of smart, positive-minded people, making enormous contributions to reforming Ukraine, strengthening its institutions and moving it closer to the West. We had many conversations about the role of Kyiv-Mohyla and its values. For me Professor Meleshevych will always be the unique Kyiv-Mohyla spirit at its very best. It is now our task to make sure that his ideas live on.
Світла пам’ять!
I met Andriy at Allegheny College, USA, in 1999. For me, as a Soviet historian, he was my guide to Ukraine, introducing me to life in Kyiv and, later on, helping me get into the state archives for my research. I will never forget his smile, bright eyes, and generous spirit. He was restless and constantly in motion. Forever the teacher, Andriy wanted to share his intellectual curiosity with everyone, whether it was about his country, politics, or current events. His keen insights pushed me to think more deeply or see things in a different way. While Andriy was serious about work and life, he also had a mischievous and playful side that would suddenly appear on bike rides, walks, and evenings over food and drink. I recall his many stories about the wonders of carp and his enthusiasm over a particular type of berry bush (a piece of home he once smuggled back to the USA from Ukraine to plant in his backyard). I am grateful to Andriy for everything that he did on behalf of the Allegheny College students who spent part of their summers at NaUKMA. I am thankful for his friendship and the many ways that he enriched my life, both professionally and personally. Andriy Meleshevych and his joie de vivre will be greatly missed.
Один з моментів, які викарбувались у голові – це вечір, коли ми обговорювали проєкт положення про студентське врядування.
Пан Андрій тоді сидів з нами в аудиторії у першому корпусі до десятої вечора.
І оця картинка, коли Президент Академії сидить на парті, їсть з тобою піцу з Домінос, і суперзацікавлено обговорює тонкі моменти, випромінює тепло та думку, що «ще ТА…».
Що є місце лідерству та переважанню суті над формою.
Вічна пам‘ять. Дуже сумно…
Будемо раді, якщо Ви поділитесь своїми спогадами, історіями, фотографіями про Андрія Мелешевича
